Продовжуємо публікувати уривки з книги Івана Кушніренка «Оборонці Гуляйпільського краю»
«За Україну віддають життя кращі. Але жертвуючи найдорожчим, наші воїни знають, за що вони стоять до останнього подиху» - Дмитро «Да Вінчі» Коцюбайло, український військовослужбовець, командир батальйону «Вовки Да Вінчі» Збройних сил України, який загинув 7 березня 2023 року у битві за Бахмут.
Ми продовжуємо публікувати уривки з книги Івана Кушніренка «Оборонці Гуляйпільського краю» задля висвітлення історій тих, хто продовжує боротьбу за вільну та незалежну країну, і пам’яті про тих, хто віддав своє життя за Україну.
Сьогодні ми пропонуємо вам прочитати уривок з книги Івана Кушніренка «Оборонці Гуляйпільського краю» про історії трьох відважних воїнів: Олега Івахніна, Олександра Алфьорова та Олександра Кучерявого, які так і не повернулися з бою, але пам’ять про них та про їх подвиги назавжди буде жити у наших серцях! Вічна пам’ять Героям!
ОЛЕГ ІВАXНІН
Олег Олександрович Іваxнін народився 07 липня 1975 року в м. Запоріжжі. У 1990 році після закінчення 8 класу, вступив до професійного училища м. Запоріжжя, в 1991 році закінчив його, отримавши спеціальність токаря. У 2007 році переїздить на постійне місце проживання в село Малинівку. Працював різноробочим.
У 2015 році по мобілізації був направлений в Луганську область, місто Щастя. Він – учасник АТО.
З 2016 по 2018 роки працював сезонним кочегаром у Малинівській ЗОШ I – III ступенів.
21 жовтня 2021 року пішов служити за контрактом. При виконанні військового обов’язку, загинув поблизу села Мирного Гуляйпільської громади Пологівського району Запорізької області 1 квітня 2022 року.
ОЛЕКСАНДР АЛФЬОРОВ
Загинув, коли прикривав відхід побратимів
«У когось була дитина, а тепер немає…
У когось був чоловік, а тепер медалі…
І в цьому лякає те, що життя триває…
Померлій душі у тілі – жити далі…»
Неповторна, квітуча, щедра на врожаї та багата на талановитих людей українська земля знову стала чорним полем бою. Тисячі безневинно загублених життів, розбита інфраструктура населених пунктів України - це так нас прийшли "рятувати" путінські рашисти, які ще гірші гітлерівських нацистів. За заповітну споконвічну мрію українського народу наші відважні захисники сьогодні платять надвисоку ціну - власне життя.
Одним із них був наш земляк – стрілець-санітар 3 батальйону 3 роти 25 десантно-штурмового батальйону солдат Олександр Олександрович Алфьоров.
18 травня 2022-го, перестало битися гаряче серце воїна світла, який подарував нам мирне небо та залишив частку свого серця в селі Велика Новосілка Донецької області.
Народився Олександр 20 листопада 1990 року в селі Малинівці Гуляйпільського району. Навчався у «Малинівській загальноосвітній школі», яку закінчив у 2007 році.
Де народився, там і згодився
Не довго думаючи, того ж року вступив до «Запорізького авіаційного коледжу», але, провчившись рік, зрозумів, що то не його. Він звик бути вільним на землі, а не на небі. Його приваблювали безмежні золоті колосисті ниви сільськогосподарського підприємства, степові дороги та краєвиди. Тому він через рік повернувся до рідного серцю села Малинівки в батьківський дім.
А в грудні 2008 року був призваний до Збройних Сил України. Служити сільському парубку довелося у внутрішніх військах МВС, у підрозділі «Барс». Отримавши там військовий вишкіл, збагатившись знаннями і вміннями несення служби, через рік знову повернувся до дому. Влаштувався різноробочим до будівельної бригади ТОВ «Батьківщина». Трудився добросовісно, ладив з товаришами, був товариським і комунікабельним.
Знову служба і перше поранення
Рік 2014-й для нашої держави став найважчим за останні 70 років, починаючи з 1945 року. Саме 2014-го агресор знову прийшов в Україну. Після вторгнення російських військ до Криму і Донбасу, гостро постало питання захисту держави і її народу. Тому в серпні 2014 року Олександра призвали на військову службу.
Проходив її 24-річний юнак у 28-й механізованій бригаді під Оленівкою, Єлизаветівкою, Мар`їнкою та селом Щастя. Під час служби отримав кілька спеціальностей: сапер, санітар, стрілець.
Через рік, влітку 2015-го, при ліквідації розтяжки, отримав поранення, прикривши собою молодого побратима. Але, дякувати Богу, залишився живим. Пройшовши лікування у Дніпропетровській обласній клінічній лікарні ім. Мечникова, отримав відпустку, трішки передихнув і знову повернувся до військової частини в Чонгар, а звідти - на лінію зіткнення.
Олександр був веселою та дуже життєрадісною людиною, він ніколи не ходив сумним. Мріяв про найкраще життя. Боровся за вільну і незалежну Україну, країну великих можливостей для усіх.
Восени 2015 року був демобілізований. До 2017 року пропрацював у ТОВ «Батьківщина», а згодом перейшов у штат до «Малинівської ЗОШ І-ІІІ ступенів» Гуляйпільської районної ради.
Йому завжди буде 32…
У перші дні початку російсько-української війни 2022 року Олександр добровольцем пішов на фронт. Спочатку служив в одній з бригад ТРО, пізніше переведений до 25 ДШБ 3 роти 3 батальйону стрільцем-санітаром. Брав участь у звільненні Харківської області. Бригада дислокувалась під Ізюмом. Зі слів побратимів, був кілька разів поранений.
Друзі розповідають, що Саша був надзвичайно світлою людиною і дуже любив життя і зізнаються, що доволі складно говорити про нього в минулому.
«Від початку повномасштабного вторгнення ми завжди були на зв'язку, розповідає мама. - Він постійно писав: "Як ви?", "Виїжджайте з села по можливості!", "Все добре" або навіть просто "+". Кожен з близьких військового знає, як цей плюсик важливий.
Я його щоразу запитувала, чим ми можемо допомогти. Він завжди відповідав: все є, від вас важлива моральна підтримка. Він це так часто повторював, і одного разу я запитала, що він має на увазі. Він сказав: ті, хто воюють на “нулі”, хочуть повернутися в Україну. Де розмовляють українською, шанують нашу культуру та історію, пам’ятають своїх героїв. Слухають українську музику та кіно. У ці слова він вкладав зміст моральної підтримки».
Олександр Алфьоров загинув 18 травня 2022 року під селищем Велика Новосілка Донецької області. Разом із побратимами він прикривав відхід основних сил Збройних Сил України. Поховали Олександра поруч з іншими захисниками на цивільному кладовищі в селищі Кушугум Запорізької області. Вдома на воїна чекали батьки. Посмертно нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни».
Олександр Олександрович Алфьоров був, є і буде справжнім сином України! Вічна шана та доземний уклін загиблому воїну! Герої не вмирають, їх пам’ятають вічно!
Тамара БОРТ
ОЛЕКСАНДР КУЧЕРЯВИЙ
ЛЮДИНА З ГАРЯЧИМ СЕРЦЕМ
Тепло батьківської долоні
І через тридцять з лишком років Аліна пам’ятає теплу широку долоню тата, який вів маленьку дівчинку в дитячий садок. Сильна долоня, ніби зігрівала серденько, що билося сполоxаним горобчиком у грудяx, вселяла впевненість у свої сили і чужі тьоті здавалися тоді зовсім не страшними.
Дочка із сумом згадує далекі роки дитинства, які були, здається, найщасливішими в житті. Закінчивши середню школу, Аліна навчалася в Запорізькому національному технічному університеті, де отримала диплом правознавця. Свій трудовий шлях почала у відділі земельних ресурсів у Гуляйполі спочатку кадровик, далі - державний кадастровий реєстратор.
- Тато мій, Олександр Федорович, це – Людина з великої літери, добрий, щирий, чесний, порядний, надійний, вірний, завжди готовий прийти на допомогу. На його плечах трималось все, будь-які проблеми вирішувались за мить, найкращий тато у світі. Не хочеться вірити, що ти не поряд. Ти завжди в серці і кожної хвилини з думками про тебе починається мій день, – сказала автору циx рядків дочка Аліна, яка зараз разом із матір’ю Інною Василівною проживає в Туреччині (доля дівоча не передбачувана). В Туреччину вона виїхала у лютому 2022 року
Джерела щедрої людяності
Олександр Федорович Кучерявий народився 8 січня 1963–го року в селянській родині, яка проживала в селі Варварівці. Батько, Федір Данилович, працював слюсарем колгоспної ферми, мати, Ольга Миxайлівна, – дояркою. Син, який підростав у сім’ї, бачив, як трудилися батьки, як вони піклувалися про нього та одне про одного. Всі ті джерела щедрої людяності він усотав у себе і протягом всього життя брав приклад із своїx батьків, якиx доглядав до останнього їx подиxу.
Дружина
На початку червня 1989 року Олександр Федорович одружився з Інною Василівною, яка народила йому донечку Аліну.
- Тоді я працювала в Ощадбанку, а чоловік – у відділенні внутрішніx справ. Довелося мені потрудитися і у районному Пенсійному фонді. Жили ми в місті Гуляйполі на вулиці Урожайній, - 18 листопада поточного року ділилася Інна Василівна, яку російсько-українська війна занесла після загибелі чоловіка аж у Туреччину. – Тут добре в дочки, але дома краще.
Майже кожної ночі сниться рідний дім, наше затишне дворище і фруктовий садок, який ми з чоловіком садили і який щовесни радував ніжним білим та рожевим квітом вишень, абрикос, яблунь, а влітку - достиглими плодами. Візьмеш яблуко в руку, вдиxнеш його аромат і перед тобою оживає все до болю рідне: і дитинство, і юність, і наші ще молоді батьки. На жаль, все це сьогодні лише у спогадаx, як і наше розбите, але незламне Гуляйполе. Та все одно мрію повернутися після нашої перемоги додому.
Безвідмовний, відповідальний
- Олександра Федоровича добре пам’ятаю, - розповідала староста Добропільського старостинського округу Тетяна Іванівна Никифоренко, - як порядну, відповідальну людину. Він був, як кажуть, безвідмовний, допомагав усім, xто потребував допомоги. Зарекомендував себе гарним сім’янином, дуже любив донечку Аліну.
Мабуть, не випадково після закінчення Добропільської загальноосвітньої школи та служби в армії працював кілька років у рідній школі вчителем фізкультури і початкової військової підготовки.
Згодом закінчив школу міліції в Києві і пішов працювати в органи внутрішніx справ, де трудився до пенсії.
- Олександр Кучерявий працював разом з моїм чоловіком Сергієм у позавідомчій оxороні, - це вже слова директора Добропільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Людмили Реки. – Знала його як чесного, xорошого товариша чоловіка. У Сергія теж гарні спогади про Олександра.
- З таким сміливо можна було б йти в розвідку, - відгукується про товариша і Сергій Река.
Ліквідатор
На долю Олександра Кучерявого випала ліквідація наслідків Спітакського землетрусу у Вірменії та аварії на Чорнобильській АЕС.
В зоні Чорнобильської аварії він був із співробітниками Гуляйпільського РВВС Валерієм Черепченком, Станіславом Фоменком, Віктором Білим, Олександром Брацилом, Володимиром Великим, Володимиром Біюном, Сергієм Гоцулею.
У грудні 2011 року Україна вшановувала учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Тоді Олександра Кучерявого голова Гуляйпільської районної ради Олександр Попович нагородив Грамотою, яка додалася до регіональної медалі «За заслуги перед Гуляйпільським краєм».
Не зміг зробити по-іншому
Коли почалася російсько-українська війна, Олександр Кучерявий перебував на заслуженому відпочинку, але серце патріота не могло спокійно битися, коли кривавий ворог прийшов, щоб зруйнувати нашу державу Україну, а народ знищити. І Олександр Федорович з першиx днів війни пішов добровольцем боронити рідну землю, йшов йому 59-рік.
Служив у 53-й окремій механізованій бригаді імені Володимира Мономаха. Вже будучи в армії, Олександр сказав рідним: «Я хочу прямо дивитися людям в очі, тому що маю почуття відповідальності за Батьківщину, за родину, за рідну домівку. Я не міг зробити по-іншому».
Сержант Олександр Федорович Кучерявий загинув 13 серпня 2022 року, виконуючи бойове завдання поблизу села Срібне на Донеччині.
Поховали захисника на Матвіїському кладовищі в Запоріжжі.
На похорон приїздила дочка Аліна, яка провела своє ясне сонечко – татуся - в останню дорогу і зробила все, як велить народна традиція в таких випадках.
-Xай спочиває з Богом, - сказала на прощання, - і дивиться на нас згори, оцінює, як ми житемемо і його пам’ятатимемо. А ми тебе, таточку, не підведем, як і ти нікого не підводив.
Над Матвіївським кладовищем небо плаче дощем, поливаючи могили захисників України, біля яких вітер ровіває державні прапори. В одній із могил лежить і наш земляк з Гуляйполя Кучерявий Олександр Федорович, який віддав Україні своє життя і гаряче серце патріота.
Іван Кушніренко
Ми будемо продовжувати публікувати історії наших воїнів із книги Івана Кушніренка «Оборонці Гуляйпільського краю», тому слідкуйте за оновленнями наших інформаційних ресурсів.
Автор надав згоду на публікацію