Минає 3 роки з дня загибелі Героя...
Сьогодні минає три роки з дня загибелі нашого захисника- Тарана Сергія Миколайовича.
Таран Сергій народився 3 січня 1989 року в мальовничому селі Благовіщенка Куйбишевського району Запорізької області. Після закінчення школи навчався в Чубарівському училищі, де здобув професію бухгалтера. Після закінчення училища поїхав до міста Маріуполь, де працював на судноремонтному заводі. Там зустрів свою дружину, з якою він прожив 10 років. У подружжя народилося двоє дітей: спочатку донька, а згодом син. Сергій дуже любив своїх дітей і робив усе можливе, щоб вони були щасливі.
У 2020 році він поїхав до Польщі працювати на суднобудівному заводі.
Коли розпочалося повномаштабне вторгнення, у нього з’явилося сильне бажання побачити своїх батьків, тому він повернувся в Україну. Оскільки село, де вони проживали вже було окуповане, Сергій залишився в родичів у місті Запоріжжі.
Певний час він працював у приватному акціонерному товаристві «Запоріжкокс», після чого був мобілізований до лав Збройних сил України. Йдучи на захист Батьківщини, він сказав, що сам зробив цей вибір, бо вже стомився лежати в ліжку і слухати гуркіт бомбардувань, як труситься та стогне земля під ним та невідомо що, чекати. Пройшовши військову підготовку він пішов у бій проти ворога. Під час військової служби Сергій дуже мало розповідав про свої обов’язки солдата, оператора протитанкового відділення взводу механізованого батальйону, адже беріг військову таємницю. Жодних фото чи відео він не надсилав. Зі спогадів сестри, лише одного разу він надіслав відео, де було чути його голос за кадром, але одразу попросив видалити. Вона виконала його прохання, і по-сьогоднішній день Тетяна шкодую про це, адже хоча б його голос залишився б на згадку.
Сергій дуже любив свою родину та батьків. Він пишався тим, що був схожий на свого батька, і обожнював свою сестру Тетяну. З дитинства він полюбляв гратися з нею, якщо у нього виникали, якісь трудності або потрібна була допомога, він завжди звертався до неї. Коли в дитинстві вони дивилися різні серіали чи фільми, і Тетяну засмучував сумний фінал, Сергій, щоб покращити їй настрій вигадував цілу історію щасливого завершення, адже мав творчу уяву. Він любив фільми та музику, навіть вистругав собі сопілку і грав на ній. Загалом Сергій був людиною з потягом до творчості. Він мав милу, щиру, світлу й добру усмішку, бо мав добре серце та любив жартувати. Дбав про свою фізичну форму і витривалість, певний час займався кікбоксингом.
Навіть у своїм останнім бою, коли він вже вважався зниклим безвісти Захисником України, він надіслав Тетяні відео з такою сумною сильною піснею, де чоловік босоніж пробирається своєю дорогою крізь ліси, гори, ріки й полонини. Коли сестрі повідомили про загибель Сергія, у неї з'явилося відчуття, що він надіслав це відео, бо вже знав, що на нього чекає такий довгий важкий шлях…Його життя було недовге і не завжди спокійне, наповнювалося злетами й падіннями, але коли він знаходився на захисті Батьківщини, то казав сестрі, що він відчуває свою необхідність.
Загибель Сергія залишає глибокий слід болю, печалі та смутку в серцях близьких для нього людей. Війна розкидала їх по різним країнам. Вони довго не бачили його перед смертю і більше не побачать живого, тепер вони бачать його тільки у своїх снах, де Сергій щасливий, усміхнений та дарує їм свою добру та щиру посмішку.
Загинув Сергій 11 березня 2023 році у першому його бою в населеному пункті Часів Яр Бахмутського району Донецької області.
Вічна пам'ять і слава Герою, який віддав життя за вільну Україну.
