с Білоцерківка
Село Білоцерківка та село Черешневе.
Археологічні знахідки свідчать про те, що територія села Білоцерківка та його околиць була заселена ще в добу енеоліту (ІУ-ІІІ тис. до н.е.) представниками середньостогівської культури (територія напроти балки Бугаєва, що колись була річкою і впадала в річку Каратюк). Археологічні розкопки курганів групи «Сторчаки» характеризують добу бронзи (середина ІІІ тис. до н.е. – ІХ ст. до н.е.).
Поблизу села Черешневе запорізькими археологами досліджене поселення сабатинівської культури, які на той час займалися розведенням овець, корів, коней. Для поховання своїх «вождів» сабатинівці споруджували спеціальні гробниці з кам’яних плит – цисти (кургани).
У добу заліза проживали кіммерійці та скіфи. Ці висновки підтверджує знайдена на правому березі річки Каратюк кам’яна скульптура скіфського воїна, яку знайшли під час орання поля поблизу кургану. Найбільш подібна до цієї пам’ятки знайдена скульптура в Румунії у місті Сібіоаре, що датується УІ ст. до н.е. (на даний час скульптура знаходиться на території заповідника «Кам’яні могили».
В епоху середньовіччя на цих територіях (степах) кочували авари, алани та інші кочові народи. Найбільшу кількість пам’яток залишили після себе тюрки і печеніги, торки та половці, що були сусідами Київської Русі. Тюрки залишили після себе кам’яні скульптури – «кам’яні баби». В середині ХІХ століття в селі Білоцерківка налічувалося 27 кам’яних скульптур середньовічних кочовиків. В 60-х роках одна із скульптур була вивезена до Бердянського краєзнавчого музею. У 80-х роках чотири скульптури вивезено до заповідника «Кам’яні могили». На сьогоднішній день у селі залишилося три кам’яні скульптури середньовічних кочівників.
Кочівники тюрки залишили після себе не тільки кам’яні скульптури, а й назви річок та урочищ; Берда, Каратюк, Темрюк та інші.
В ХУІ-ХУІІ століттях по річці Берда проходив кордон між Кримським ханством та військом запорізьким. На правому березі річки кочували піддані кримського хана – ногайці. Землі між річками Берда та Кальміус входили до Кальміуської паланки війська запорізького, однак постійних поселень по Берді запоріжці не мали – вони займалися лише сезонним рибним промислом та випасанням худоби. В ХУІІ-ХУІІІ століттях по річці Берда проходила лінія російсько-турецького кордону. Під час російсько-турецької війни 1768-1774 років на лівому березі Берди, за три кілометри від сучасної західної околиці села Білоцерківка, російські військові спорудили Олексіївську фортецю, що входила до Дніпровської укріпленої лінії. У 1783 році Кримське ханство було приєднане до Росії і фортеці Дніпровської лінії опинилися не на кордоні, а всередині країни, потреба в них, як іу військових укріпленнях відпала. В 1797 році Дніпровську лінію ліквідували, війська розформували. Відставні солдати заснували військові слободи поблизу фортець.
За свідченнями старожилів Білоцерківка була однією з перших слобод краю, яка пізніше стала державним селом.
Матеріали дореволюційних переписів населення – «ревізькі казки», що зберігаються у державному архіві Запорізької області та надають підстави говорити про те, що в 1803 році Білоцеркіка вже існувала. Заселяли її козаки й державні селяни з Полтавської та Чернігівської губерній. Села з назвою Білоцерківка є на територіях Великобагачського, Пирятинського районів Полтавської області. Першими поселенцями Білоцерківка були сім’ї Коваленка, Гайнущенка, Шастуна, Кисіля та ін.
Після заснування села місцевими жителями була споруджена дерев’яна церква, яку назвали на честь Святителя і Чудотворця Миколая. В 1864 році з ініціативи місцевого священика біло церківці спорудили за власні кошти кам’яну церкву. В кінці 80-х років ХІХ ст. при церкві відкрили церковно-приходську школу. На початку ХХ ст. при церкві відкрито дві школи грамоти для місцевих дітлахів.
В середині ХІХ ст. до села Білоцерківка біли поселені поляки, які приймали участь в національно-визвольному русі. В кінці 50-х років ХІХ ст. в селі проживало 69 поляків.
У другій половині ХІХ ст. основним заняттям жителів Білоцерківки було землеробство при цьому скотарство відійшло на другий план. У 1864 році були створені земства – виборні органи місцевого самоврядування. У земському самоврядування брало участь населення, яке мало земельну власність. Розпорядчим органом повітного земства було повітове земське зібрання. Декілька разів білоцеркіці обирали повітовим земським гласним заможного селянина Кирила Кустрю. У 1889 році введена посада земського начальника, який призначався з дворян. Земським начальником 4 стану, до складу якого входила Білоцерківка, був дворянин Д.М. Тарловський (земська контора знаходилася в селі Білоцерківка).
Особливо ефективно земства діяли у галузі освіти, охорони здоров’я, бібліотечній справі. Перша земська школа в селі була відкрита в 1868 році в найманій хаті. Спеціальне приміщення було збудоване в 1874 році, але не відповідало санітарним нормам. Нове кам’яне приміщення для школи було зведено в 1892 році (на власні кошти селян) в центрі села, біля площі. Школа була початковою – мала три, чотири класи. Були роки, що в класах школи навчалося по 50 учнів. В 1903 році Білоцерківська земська школа № 1 була віднесена до числа найкращих земських шкіл повіту.
16 березня 1897 року в селі відкрилася земська бібліотека – перша на території сучасного Більмацького району.
В Білоцерківці працювала земська поштова станція ( ще одна була в Цареконстянтинівці). Поштоутримувачем був Кирило Кустря.
Через Білоцерківку проходила дорога повітового значення. На початку ХІХ ст. вона йшла з Кирилівської фортеці (на території сучасного села Семенівка Пологівського району) обминаючи притоки та балки річки Берда і далі на Темрюк (нині Старченкове Донецької області), а звідти на Маріуполь. Згодом ця дорога вздовж Дніпровської лінії втратила свої значення, почали користуватися новою – з Олександрівська їхали через Пологи, Гусарку, Цареконстянтинівку, Білоцерківку і далі на Темрюк і Маріуполь.
Вся придбана для обробітку земля була власністю поземельної общини та поділена між жителями села. З метою реалізації зібраного врожаю в селі кожної неділі відбувалися базари. Особливо на Трійцю влаштовували великий ярмарок, що тривав декілька днів. В 1901 році в Білоцерківці та Благовіщенці мешкало 13395 жителів, які володіли 18860 десятинами землі.
В 1902 році в селі Білоцерківка побудували нову земську школу в зв’язку з тим, що земська школа №1 була переповнена. В 1909 році була відкрита третя земська школа, яка розміщувалася в спеціально побудованому для неї приміщенні.
Довгий час в селі не було жодного закладу охорони здоров’я. Хворим жителям доводилося звертатись до Цареконстянтинівської амбулаторії та лікарні. Певний час села Білоцерківка та Благовіщенка в галузі охорони здоров’я відносилися до бердянського повіту та між повітових лікарняних дільниць, які утримувались за кошти земств Олександрівського та Бердянського повітів. Лікарям та фельдшерам вистачало роботи, бо в той час нерідкими були епідемії різних хвороб. В 1904 році в селі було зареєстровано 65 випадків захворювання на тиф.
В 1909 році жителі села Благовіщенка на сільському сході прийняли рішення про відкриття в селі амбулаторної дільниці. Ця дільниця обслуговувала три села: Білоцерківку, Благовіщенку та Більманку з населенням майже 20 тис. жителів. Для амбулаторії найняли саманне приміщення, покрите черепицею, головним недоліком було те, що воно було темним та невисоким.
14 вересня 1909 року сільський сход прийняв рішення – клопотати перед повітовою управою про відкриття в селі ветеринарно-фельдшерського пункту, висловлюючи бажання виділити на це кошти. Своє рішення селяни мотивували тим, що в селі 3000 коней, 3600 голів великої рогатої худоби, 3000 свиней, які потребували ветеринарного нагляду. В наступному році ветеринарно-фельдшерський пункт відкрили.
Різке погіршення життя білоцерківцям принесла Перша світова війна. В 1914 році уряд провів мобілізацію чоловічого населення. З призовом в 1915 році запасних та ратників становище села стало катастрофічним – не вистачало робочих рук.
З початком Великої Вітчизняної війни в колгоспах колишньої Білоцерківської сільської ради пройшли мітинги, на яких колгоспники обіцяли своєчасно зібрати врожай і збільшити продаж державі зерна. Широкого розмаху набув руж жінок, які бажали стати трактористками, замінивши чоловіків, котрі пішли на фронт. Жителі села безкоштовно здавали сільськогосподарську продукцію фронту, перераховували у фонд оборони одно-дводенну зарплату, здавали кошти на державну позику.
Білоцерківців-чоловіків призвали в діючу армію. Влітку та восени 1941 року було декілька призовів. За даними «Книги пам’яті» з призову 1941 року загинув 171 житель сіл Білоцерківка, Черешневе, 114 пропало безвісти.
На початку жовтня 1941 року територія Більмацького (Куйбишевського) району стала ареною боїв.
