смт Комиш-Зоря
Смт Комиш-Зоря утворилося у 1938 році шляхом об’єднання пристанційного поселення (хутора Комиш 1905р.) та робітничого селища Зоря (1928-1937рр.).
На прикінці 90-х років ХІХ століття на місці де знаходиться селище був голий степ. На десятки кілометрів розтяглися землі, що належали місцевим поміщикам – Кущам, Звягінцевим та ін. на цих землях і розпочалося будівництво залізничної колії Олександрівськ (м. Запоріжжя) до станції Волноваха. Будівництво залізничної колії мало на меті зв’язати криворізьку руду з донецьким вугіллям, надати вихід українському хлібу в промислові райони донбаса, Придніпров’я, а також Причорномор’я, де на той час був хороший ринок збуту сільгосппродукції. На півдні України досить швидко розвивалась промисловість, а саме: м. Юзівка (Донець), Маріуполь (Жданов), Олександрівськ, Єкатеринослав (Дніпро).
Майбутнє залізничне полотно мало зв’язати вище зазначені промислові центри. Будівництво фінансувалося державою.
Починаючи з 1900 року на будівництво почала прибувати значна кількість людей. В основному це були розорені селяни, котрі спасалися від голоду та йшли на будівництво доріг, заводів та фабрик.
На лінії залізничної колії розпочалося будівництво залізничного вокзалу, перших житлових будинків, водокачки.
В 1905 році було відрито та здано в експлуатацію станцію, яка отримала назву Цареконстантинівка так, як найближчим населеним пунктом було село Цареконстантинівка (так на той час називали наш районний центр – смт Більмак (Куйбишеве). Через станцію проходило 3-5 поїздів за добу, перевозили вугілля, руду, зерно. Станція працювала в основному лише вдень, вночі життя станції замирало. На станції працювало 19 чоловік, які потребували власного житла поблизу. Працівники станції розпочали будівництво землянок, в яких жили.
В 1909-1910 роках в 1-му кілометрі на південь від станції групка багатших селян та кулаків придбала частину земель, що належали поміщику Звягінцеву (нині це вулиця Підгірна). Ними було збудовано декілька хат, так в балці покритій комишем виник хутір, який так і назвали Комиш.
В 1912 році акціонерне товариство Азово-Чорноморського банка вирішило розпочати будівництво залізної дороги від станції Цареконстантинівка до станції Мелітополь (станція Федорівка). Це була приватна дорога, яку експлуатувала групка монополістів на чолі міліонера Гампера. Будівництво її продовжувалося до початку першої світової війни.
Влітку 1914 року дорогу збудували. Кількість колій на станції збільшилася до семи, був збудований трикутник для розвертання паровозів, нова водонапірна вежа. Станція стала вузловою та була зв’язана з Донбасом, Кривбасом та Кримом.
1909-1913 роках було збудовано кам’яну дорога від станції Цареконстантинівка до села Цареконстантинівка (Більмак) та до парового млина.
В 1920 році станція була окупована врангелевцями, які повели наступ із Криму на Донбас. Після звільнення станції від врангелевців активно розпочалася її відбудова. Навколо станції розпочалося будівництво різних підприємств, організацій.
В 1925 році розпочалося будівництво пункту «Заготзерно» для приймання зерна від колективних господарств та селян-одноосібників.
В 1930-1933 роках поблизу «Заготзерно» (на північному боці станції) проходило будівництво Костянтинівської МТС. На північному боці станції виникає ціле селище, яке за проханням робітників та службовців МТС називають Зоря. Також заселяється і південна частина селища від хутора Комиш.
Перед початком Великої Вітчизняної війни виросли нові вулиці (Вокзальна, Поштова, набережна, Першотравнева). Збудовано значну кількість будинків. В селищі на той час проживало понад 1000 чоловік.
За Указом Президіума Верховної Ради в 1938 році населені пункти Комиш та Зоря об’єднані в одне селище міського типу під назвою Комиш-Зоря.
Наприкінці 1941 року селище тимчасово було окуповане німецькими фашистами. Розпочалися нелегкі часи. Населення селища примусово змушували працювати. На кожному кроці була виставлена посилена охорона. За невиконання наказу місцевих жителів убивали або ж засилали до концентраційних таборів.
15 вересня 1943 року сонце свободи засяяло над нашим селищем. В цей день війська 4-го українського фронту під командуванням маршала Голбухіна визволили наше селище раз і назавжди від німецько-фашистських загарбників.