Насильство в сім'ї. Його прояви, наслідки, захист та профілактика
На жаль, в нашому суспільстві переважає думка, що проблеми жорстокого поводження із членами сім'ї є внутрішньою проблемою цієї сім'ї і не потребує втручання суспільства, а тим більше держави. Але саме право на захист від насильства над особою, особливо в сім'ї, є одним із найголовніших прав громадян та дітей зокрема.
Ще недавно в нашому суспільстві вважалося неприйнятним говорити відверто про насильство в сім'ї. Проте ця форма насильства існує давно і зустрічається досить часто: вона розповсюджена серед людей різних національностей, різного фінансового та соціального статусу, в сім'ях віруючих та атеїстів. Більше того, таке насильство ніяк не можна пояснити економічною нестабільністю, оскільки воно наявне й у відсталих, і в економічно розвинутих країнах.
Насильство дуже часто присутнє в нашому житті і ми відіграємо в ньому певну роль. Залежно від ситуації ми є свідками, жертвами або ж кривдниками. Трагічність ситуації в тому, що свідки чи жертви насильницької діяльності переносять модель кривдницької поведінки у власне життя та продовжують чинити насильство. Власне створюється коло насильства: жертви стають кривдниками.
Найчастіше насильство проявляється в сім'ї. Це реальна дія чи погроза фізичної, сексуальної, психологічної або економічної образи та насильство з боку однієї особи щодо іншої, з якою вона має чи мала інтимні або інші значущі стосунки.
Витоки насильства в сім'ї закладено у звичаях суспільства, в системі норм і правил, які передбачають для чоловіків, жінок та дітей різну визначену поведінку: активну та агресивну для чоловіків, поступливу для жінок і покірну для дітей. Значною мірою така поведінка є наслідком традиційного виховання, за якого агресивна поведінка чоловіків розглядається як єдиний та прийнятний спосіб вирішення проблем. Хлопчиків навчають бути напористими у досягненні своє мети, тоді як дівчаток вчать терпіти й пристосовуватися. Результатом такого впливу сім'ї та оточення є нинішня сумна картина насильства над жінками в нашій країні. Крім того, воно може здійснюватися й над іншими членами сім'ї,особливо над дітьми.
Насильство в сім'ї дуже впливає на життя дітей і підлітків.
Часто насильство виявляється як комбінація фізичної, сексуальної та/або емоційної образи.
Щоб визначити ступінь насильницьких дій, досить з'ясувати такі випадки насильства:
Фізичне насильство: хтось дитину штовхає, завдає болю ляпасами, стусанами, ударами кулаків; жбурляє предмети, загрожує зброєю або завдає ран; фізично перешкоджає при спробі вийти з дому; закриває ззовні дитину в помешканні; залишає одну в небезпечних місцях; відмовляється допомогти, коли дитина хвора; перешкоджає при спробі звернутися за медичною допомогою; не дає заснути вночі; відмовляється купувати продукти харчування та інші необхідні для дитини товари; псує її майно; ображає батьків, молодших братів та сестер; загрожує заподіяти шкоду родичам або друзям.
Сексуальне насильство: поводяться з дитиною як з сексуальним об'єктом; змушують роздягатися проти її волі; змушують вступати в статевий акт проти волі дитини, ґвалтують її; здійснюють статевий акт з особливою жорстокістю; змушують вступати у статевий акт після побоїв; змушують дивитися і/або повторювати порнографічні дії. За статистикою, одна третина підлітків зазнає насилля в інтимних стосунках.
Емоційна образа: постійно дитину принижують, кричать на неї та/або кривдять (наприклад, говорять, що вона занадто товста, худа, дурна і т.д.); ігнорують почуття дитини; висміюють її переконання; забороняють виходити на вулицю, гратися з однолітками; маніпулюють нею, використовуючи при цьому неправду й незгоду; кривдять її родичів і друзів або проганяють їх; критикують її, висміюють.
Економічне насилля: економічні утиски (не давати грошей, машину, кредитні картки для зняття грошей з рахунку жертви та витрата їх на себе; використання правової системи проти жертви).
Найнебезпечніше те, що насильство дає дуже серйозні негативні соціальні наслідки. Воно породжує терор, безладдя; відчуття відсутності допомоги, невпевненості, безнадійності або безсилля; відчуття провини; відчуття придушення волі; примари; відсутність самоповаги; настирливі спогади; напади страхів, депресію; фобії, смуток; роздуми про самогубство; самозвинувачення; втрату довіри; сумніви щодо віри в щось; наркотичну/алкогольну залежність; жагу помсти.
Наслідки домашнього насильства для дітей:
Діти з сімей, у яких практикується насильство, відчувають постійний психологічний дискомфорт, для них це справжня трагедія.
Існує ряд спільних ознак, що характеризують переживання та поведінку більшості таких дітей.
Страхи. Діти з сімей, де практикується насильство, переживають відчуття страху. Цей страх може проявлятися різним чином: від занурення в себе та пасивності до насильницької поведінки.
Зовнішні прояви поведінки. Мала дитина не може знати, коли відбудеться наступний спалах насильства, де та наскільки сильним він буде. В результаті, вразливість та відсутність контролю над ситуацією призводять до проявів впертості у поведінці, відмови розмовляти та агресивних вчинків.
Нездатність виразити почуття вербальне. Спостерігаючи за практикою насильства в сім'ї, діти доходять висновку, що насильство - це спосіб, яким дорослі вирішують свої конфлікти та наболілі проблеми. Оскільки ніхто не показав цим дітям, як слід говорити про їхні почуття, думки, вони часто не знають, що переживають або відчувають, і як можна виразити свої емоції та почуття у вербальній формі.
Насильство над дітьми можна класифікувати також за такими ознаками:
- у залежності від стратегії кривдника – явне та приховане (непряме);
- за часом: те, що відбувається зараз, і те, що трапилося в минулому;
- за тривалістю: одноразове або багаторазове, що триває роками;
- за місцем та оточенням: вдома - з боку родичів; у школі – збоку педагогів або дітей; на вулиці – з боку дітей або незнайомих дорослих.
Жорстоке поводження з дітьми, нехтування їхніми інтересами не лише завдає непоправної шкоди їх фізичному здоров'ю, але й тягне за собою важкі психічні та соціальні наслідки. У більшості дітей - жертв насильства - з'являються серйозні відхилення в психічному, фізичному розвитку, в емоційній сфері.
Можна виділити наступні типи жорстокого поводження з дітьми, які можна виділити на основі досвіду роботи з сім‘ями та безпосередньо з дітьми:
·жорстокі фізичні покарання, фізичні знущання, побиття:
побиття;
штовхання;
спроби задушити;
викручування рук та ін.;
·дитина є свідком знущань над іншими членами сім‘ї:
батько б‘є чи ґвалтує матір у присутності дітей;
погану” дитину фізично карають у присутності “хорошої” дитини;
дитина є свідком фізичних знущань над іншою людиною, що не є членом її родини та ін.;
·сексуальне насильство, інцест:
гвалтування;
нав‘язування сексуальних стосунків;
сексуальні дотики/поцілунки;
інцест (кровозмішення) ;
показ порнографії;
залучення дитини до виготовленні порнографічного продукту та ін.;
·використання привілеїв дорослих:
поводження з дітьми як з рабами чи слугами;
покарання, поводження, як з підлеглими;
поводження як зі своєю власністю;
відмова повідомляти про рішення, що стосуються відвідин та опікунства;
·залякування:
використовування свого росту, розмірів та сили;
навіювання страху за допомогою розповідей, дій, тестів, поглядів;
крики, стресогенна поведінка;
жорстокість щодо інших істот;
·погрози:
кинути дитину;
самогубства;
заподіяти фізичної шкоди;
заподіяти шкоду іншим людям, тваринам, рослинам...;
розлюбити дитину;
силами зла, що покарають дитину та ін.;
·використання громадських установ:
загроза покарання Богом, судом, міліцією, школою, спецшколою,притулком, родичами та психіатричною лікарнею;
·ізоляція:
контролювання доступу дитини до інших людей: бабці/дідуся, однолітків, братів/сестер, батька/матері, інших людей;
контролювання перебування дитини у помешканні, заборона виходити з дому;
контролювання спілкування дитини з друзями, аж до перешкоджання спілкування за допомогою Інтернету;
закривання дитини у коморі, сараї чи туалеті, чи у будь-якому закритому приміщенні вдома, в школі...;
обмеження спілкування з дитиною, аж до повного ігнорування у спілкуванні;
·емоційне насильство:
приниження;
використання скарг;
використання дітей в якості довірених осіб;
крики;
непослідовність;
присоромлення дитини;
використання дітей у конфліктах між батьками;
“торгівельна” поведінка одного з батьків щодо любові до дитини;
·економічне насильство:
незадоволення основних потреб дитини;
відмова чи зволікання у виплаті аліментів;
занижений розмір державної допомоги одиноким матерям та багатодітним сім‘ям;
повна відмова дитині в грошах;
контролювання дитини за допомогою грошей;
протрачання сімейних грошей;
відмова дитині у підтримці;
використовування дитини як засобу торгу при розлученні;
нав‘язування дитині економічно обмеженого способу проживання без існуючої для цього необхідності; примушування дитини важко працювати.
Жорстоке поводження з дітьми в подальшому формує з них соціально-дезадаптованих людей, не здатних створювати повноцінну сім'ю, бути гарними батьками, а також є поштовхом до відтворення жорстокості по відношенню до власних дітей.
Отже, дитина потребує соціально-правового захисту.
Про соціальний захист дитини можна говорити у двох аспектах. У широкому розумінні соціальний захист передбачає гарантію основних прав, зафіксованих у Конвенції ООН про права дитини. У вузькому розумінні це означає створення умов для вільного розвитку духовних та фізичних сил дитини, пробудження її активності. Соціальна захищеність не має вікових рамок. Але чим менше дитина, тим більше вона потребує захисту!
Як же захистити дитину? Що можна зробити, щоб запобігти жорстокому поводженню з дітьми та насильству в сім'ї? Хто повинен зупинити цикл знущань?
Це можуть і повинні зробити матір та батько! Якщо кривдником є батько, то лише жінка може захистити своїх дітей і себе саму. Якщо кривдником є жінка, то батько може перервати насильницькі стосунки і захистити дітей.
