Складові безбар’єрності
Рівність
Стосовно концепції рівності вирує багато дискусій. Дехто каже, що люди апріорі не можуть бути рівними, бо вже народжуються різними за набором характеристик, статтю, кольором шкіри тощо. У цьому і полягає різноманіття. Але воно не має стати на перешкоді розвитку потенціалу та якісному життю людини. Тож під рівністю мається на увазі те, що у кожної людини мають бути забезпечені рівні права і можливості в реалізації цих прав: навчатися, працювати, відпочивати, вступати в шлюб (якщо вона того хоче) тощо.
Наприклад, внутрішньо переміщені особи, які через військові дії були вимушені покинути свої домівки, досі відчувають нерівність — зокрема труднощі із вирішенням житлових питань. Часто такі люди стикаються з дискримінацією з боку орендарів: ті, або відмовляються здавати житло, дізнавшись про їхній статус, або необґрунтовано завищують ціни тощо.
Інклюзивне планування
Інклюзивне планування — це продумування заходів для забезпечення участі всіх людей у житті суспільства. Воно складається з декількох етапів. По-перше, усвідомлення і прийняття того факту, що всі люди різні і мають багато різних ознак: вік, стать, майновий стан, раса, мовні ознаки тощо. По-друге, це виявлення чинників та бар’єрів, які породжують дискримінацію і заважають різним людям включатись у життя громад. По-третє, створення умов для подолання цих бар’єрів.
Візьмемо приклад з працевлаштування. Отже, працедавець вирішує дотримуватись принципу інклюзії. Він організовує навчання своєї команди, далі переглядає політики компанії, описи вакансій (чи немає в них дискримінації), стандартний набір питань на співбесіді, оцінює на доступність приміщення тощо, і якщо він виявляє порушення чи бар’єри, то усуває їх: будує ліфт чи пандуси, облаштовує туалети, навчає весь свій персонал правильної комунікації для розуміння та прийняття людського різноманіття.
Маломобільні групи населення
Коли ми говоримо про маломобільні групи населення, у першу чергу спадає на думку образ людини з інвалідністю, яка пересувається в кріслі колісному. Для неї існує безліч бар’єрів — звичний магазин з високим порогом чи без пандуса стає недоступним. Але, насправді, до цієї категорії належить більше різних груп людей.
Маломобільні групи — люди, які відчувають труднощі при самостійному пересуванні, комунікації або одержанні якихось послуг. Це можуть бути люди з різними функціональними порушеннями (зору, слуху, опорно-рухового апарату тощо); люди, які отримали тимчасову травму або нині хворіють; діти до 7 років; люди, які супроводжують маленьких дітей (до 7 років); вагітні жінки; люди похилого віку.
Дуже часто вони відчувають складнощі через неналежну організацію громадського простору навколо. Просто пригадайте сцену в метро, коли мама чи тато намагаються спустити дитячий візочок сходами. Самим їм цього не зробити, і доводиться просити про допомогу сторонніх людей. Саме тому простір має бути організований таким чином, щоб будь-яка людина відчувала: для неї створені комфортні умови.
Доступність
Доступність — це усунення фізичних бар’єрів і, навпаки, створення таких умов, за яких кожна людина буде почуватися комфортно у тому чи іншому просторі. Адже іноді людина, що використовує крісло колісне або спирається на милиці, елементарно не може пройти до магазину через високі бордюри або занадто крутий нахил пандуса. А повна доступність передбачає, що людина зможе користуватися навколишнім простором самостійно, тобто без сторонньої допомоги.
Доступність буває не тільки архітектурною, а й інформаційною: наприклад, викладення інформації шрифтом Брайля для людей з порушенням зору або використання жестової мови для нечуючих людей. Доступність стосується місць навчання і праці, житла, громадських закладів, транспорту, вулиць, — зрештою, всього, що нас оточує.
Інклюзія
Інклюзія — це один зі стовпів безбар’єрності. Це процес збільшення ступеня участі всіх громадян у соціумі. Вона передбачає усунення бар’єрів та розробку і застосування конкретних рішень, які дозволять кожній людині рівноправно брати участь у суспільному житті. Один із ключових принципів інклюзії, про який ітиметься трохи нижче, — залучення всіх людей у всі сфери життя.
Що ж інклюзія означає на практиці? Наприклад, якщо працедавець говорить, що він дотримується принципів інклюзії, то всі суспільні групи та спільноти (різного віку, статі, переконань тощо) розуміють: тут їх не будуть дискримінувати через ці ознаки, а оцінюватимуть лише за компетенціями та професіоналізмом. Або коли якийсь заклад зі сфери послуг заявляє, що він інклюзивний, для всіх людей це слугує сигналом: «мені тут будуть раді і я почуватимусь комфортно, адже мої потреби враховують».
Недискримінація
Недискримінація передбачає і гарантує рівне ставлення до різних людей. Це означає, що ніхто не може бути виключений або обмежений у своїх правах та можливостях через те, що він чи вона якось відрізняється від інших. До цих ознак належать стать, вік, подружній статус, мовні ознаки, раса, релігійні чи політичні переконання, походження і місце народження, сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність тощо. Тобто ніхто не може вас звільнити з роботи тому, що ви — католик, наприклад, так само як ніхто не може заборонити вашій дитині, у якої темна шкіра, відвідувати дитячий садочок чи прийти на сеанс у кінотеатр.
І, до речі, в нашій державі захист людей за всіма цими та іншими ознаками передбачено Законом України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».
Порушення
Порушення можуть виникати у функціях або структурах організму (органи, кінцівки та їх складові частини). Вони можуть бути тимчасовими або постійними, періодичними чи тривалими.
Порушення голосу та мовлення — це теж функціональні порушення, які так само бувають тимчасовими через різні захворювання чи обставини, як-от заїкання, або постійними. Трапляється так, що людина народжується з повною втратою слуху, а буває, що вона з роками може втрачати слух поступово. Так само, як, наприклад, втрата зору або кінцівки може виникнути внаслідок генетичної аномалії або травми.
Бувають порушення серцево-судинної, травної, дихальної, імунної й інших систем. Ці порушення на перший погляд не є очевидними, по суті вони «невидимі», але людина з ними живе якийсь період чи все життя.
Головне, що варто запам’ятати: порушення не є вадами людини, вони не характеризують її як погану чи не гідну. Адже це те, на що людина ніяк не може вплинути. І до цього треба ставитися з розумінням.
Важливо також при цьому усувати ті бар’єри, які створюють обмеження життєдіяльності людини та можливості для її розвитку.
Інвалідність
Інвалідність — це соціальне явище, а не медична проблема людини.
Раніше інвалідність розглядали в контексті благодійництва, медичної проблеми чи взагалі особистої проблеми окремої людини. Ще пів століття тому людину з інвалідністю могли сприймати як вічного пацієнта лікарень, що не може дати собі ради й залежить від допомоги інших. Тому часто людей або жаліли, або надмірно героїзували.
Проте відтоді, як організації людей з інвалідністю почали масово з’являтися в усьому світі й голосно заявляти про свої права, озвучувати, що люди з інвалідністю є частиною суспільства, поняття інвалідності еволюціонувало.
Нині інвалідність — це результат взаємодії між людьми, які мають порушення здоров’я, і тими бар’єрами у суспільстві, що заважають їм брати активну участь у житті суспільства. Власне, саме бар’єри — стереотипи й судження, інституційні бар’єри, пов’язані з законами та політикою, економічні бар’єри тощо — це те, що виключає людей з інвалідністю із суспільного життя та ставить їх у становище, що принижує їхню гідність.
У цьому розділі просимо вас звернути увагу ось на що: людей, які мають інвалідність, ми називаємо саме «люди з інвалідністю», хоча, звісно, у випадку якоїсь конкретної людини і при особистому спілкуванні ви можете використовувати ту термінологію, яку вона вважає для себе прийнятною.
